Ніч і тиша. І лиш у вікно
Заглядають несміливо зорі.
Небо, наче діряве рядно,
І так місячно, світло надворі.
Я до ранку очей не стулю,
Колисатиму в серці неспокій.
Я розбитого глека ліплю
У печері холодній, глибокій.
І ця праця мені не дає
А ні радості, а ні надії.
Тане свічкою серце моє,
А в порожній душі - вітровії.
Я вже схожа на всохлу вербу,
Що від спраги кричить німотою,
На розбиту дощенту гарбу,
Що в обійсті, в кутку - самотою.
Лише очі. Вони ще цвітуть
І волошками тягнуться в небо.
Ще любові жаданої ждуть.
Хоч краплину. Бо більше не треба.