Хтось зберіг як спомин ясени високі,
Чи як верби миють ноги у ставках,
А для мене мила груша одинока,
Що мене гойдала на своїх руках.
Та, що на городі ніби зупинилась,
Щоб всі задивлялись на весняний цвіт. –
Там моє дитинство гралось, веселилось,
Й запахом грушевим пахнув білий світ.
В затінок, бувало, сонце заглядало
Коли пишні віти вітерець хитав.
Там мені натхнення небо дарувало,
Там свій перший віршик їй я прочитав.
Збігли мої роки , мов медові соки, -
Тільки в снах буваю в казці чарівній,
Де мене чекає груша одинока,
Де я повертаюсь, щоб вклонитись їй.