Журавлі над Україною.
Сьогодення силуети.
Як солдати, що загинули,
репресовані поети.
Як над полем із пшеницею,
голубів полюють круки;
як варенням із суницею
пахнуть материні руки...
Журавлі над Україною,
наче татова молитва.
Під руками тополиними
спочиває тепле літо.
Як свобода із потугами,
як землі моєї тіло;
як усі, хто в тридцять другому
крихту хліба розділили...
Загубилися між зорями
яру Бабиного душі.
Поле вдосвіта незорене,
ніби кличе небайдужих.
Все навколо заколисане
опівночі осокою.
І історія написана
невідомою рукою.
Понад хмарами - до божого
журавлі летять у вирій.
Надивилися ворожого,
та не втратили довіри.
Наче ті, що загубилися
в буревії і негоду,
наче та війна на милицях
й депортовані народи.
Загубилися між хмарами,
та не стали на коліна.
Зачарована примарами,
засинає Україна...
Над козацькими могилами
ходять душі невідомі.
Ніби янголи із крилами,
журавлі летять додому...