Атанас Капралов
ВІЧНИЙ ПРИСУД
Вічний присуд до болю
над героями має...
Хочеш Левського долі,
та мотуззя лякає.
Хочеш з Ботевим стати,
маєш кулю свідомо.
Як не хочеш вмирати,
будь з книжками удома.
Не луна над юрбою
слово Пейо крилате,
що висить над тобою
куль і трути
розплата.
Як у Ґео,
про владу
рим не треба шукати –
кине в огнище й радо
буде грітися,
клята…
Можеш квіття носити –
монументам потраву.
Їм – у небо стриміти!
Ти ж малітимеш жваво...
Й розумієш героя,
що готовий до смерти:
де не став ти до бою,
він готовий умерти!
(авторизований переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Атанас Капралов
ВЕЧНИ ПРИСЪДИ
Тегнат вечни присъди
над героите наши…
Искаш Левски да бъдеш,
но въжето те плаши.
Влизаш в Ботева диря,
ала изстрел те връща.
Щом не ти се умира,
стой до книгите вкъщи.
Не блести над тълпата
с Яворовото слово,
че те чака разплата
и с куршум,
и с отрова.
Не търси рими върли
за властта –
като Гео.
Инак тя ще те хвърли
в свойта пещ –
да се грее…
Можеш само с букети
паметници да храниш.
Tе растат до небето!
Tи се свиваш до рана…
И разбираш героят
за какво тук е всъщност:
да умре за теб в боя,
в който ти днес отсъстваш!