Никола Герджиков
Рубаї 170
Потроху риси ми втрачаємо колишні...
А люстро – хиже й зле – пильнує душі грішні
і гострі зуби в нас готове затопити...
Невже ще квіт весною нам дарують вишні?
(переклад з болгарської – Любов Цай)
***
Оригинал:
Никола Герджиков
Рубая 170
Полека губят се чертите ни предишни…
А огледалото ни дебне като хищник
готов в душите ни да впие остри зъби…
Нима цъфтят все още белоцветни вишни?!