Ти сказав, що уві сні,
бачив ти мене в труні!
І у сні у тім фатальнім
я була несексуальна.
Впалі очі, набік зуби
і навивороті губи.
Ти ридав, як тільки міг!
Чому ж поруч ти не ліг?!.
Чом зажав ти, любий, гроші,
де мій макіяж хороший,
де помада, тіні, лак?!!
Я ж не можу вмерти так!!!
Встану, вилізу, піду…
Не чекав таку біду?!
Твої губи затремтіли,
від судом скрутило тіло.
І покину я труну…
Щось гарненьке одягну,
взую ніжки в лобутени –
ти мені уже не в тему.
Одягну червоні шорти.
Знаєш, любий, йди до чорта!
Нескінченний твій маразм
вже нагадує екстаз,
бо лечу я в сині хмари…
Ти ж лежиш і тихо мариш,
крутиш, мутиш нову байку,
щоб іі я стала лайкать.
А тобі стає все гірше…
Бо з труною щось не вийшло,
чомусь щось не так пішло…
А як гарно все було!..
Я ж піду на діскаря,
вип'ю чарку віскаря,
потанцюю до упаду –
брейк, гопак або ламбаду.
А іще на карооке,
збережу тобі я спокій.
Потанцюю, заспіваю -
мені рано ще до Раю.
А якщо затягнуть в ад?!
Ні, мій любий, я - назад.
Я люблю дивитись в небо,
та мені туди не треба.
І полину до зірок…
А у тебе – знову шок!
А у тебе, а у тебе…
Забирайся, йди… у небо
Я ж залишусь на дивані,
кейфувати у нірвані.
Ти прости – не можу вмерти,
бо в труні занадто твердо.
Бо в труні - тебе нема!
Як я буду там сама,
без твоєї, любий, ласки,
колискової та казки?!
Я ж там просто заскучаю -
ні мобілки, ні вайфаю,
ні кафе, ні ресторану…
Ні! Мені ще, любий, рано.
Залишаюсь тут. Прости!
Хочу там, де будеш ти!