Про милість очі благають
І що можу вдіяти я,
Коли при мені згадають
Його коротке, дзвінке ім’я?
Іду стежиною в полі,
Повз сірі старі колоди.
Тут вітер легкий на волі
По весняному ще холодний.
І серце томливе чує
Здалека вість таємничу –
Живий він і не сумує,
Зухвало оптимістичний.
2019
Примітки: Оригінал вірша Анни Ахматової
***
Безвольно пощады просят
Глаза. Что мне делать с ними,
Когда при мне произносят
Короткое, звонкое имя?
Иду по тропинке в поле,
Вдоль серых сложенных бревен.
Здесь легкий ветер на воле
По-весеннему свеж, неровен.
И томное сердце слышит
Тайную весть о дальнем.
Я знаю: он жив, он дышит,
Он смеет быть не печальным.
1912