http://www.stihi.ru/2019/07/23/2866
Оригинал:
За вікном дощить, гримить… Гладить сум волосся,
Обіймає, ніби друг, заглядає в очі…
Потаємне над усе він дізнатись хоче…
Навіть думкою мовчу, щоб хоч щось збулося…
Не дізнається той сум, що якби змогла я,
То пішла би і у дощ, парасольку взявши,
Чобітками б потовкла мокру, чорну кашу…
Хтось тримає… і не злий… тільки - не пускає…
Наливає в кружки чай, не лякає тишу…
Сидимо ось так весь день, поряд, мов зрослися…
Темні хмари, як діди: бородаті, лисі,
А між ними вітровій гойдалки колише…
І солодкий чай, і ні… Чи отак буває?
З найдорожчим п’єш, удвох, а сумуєш, ніби
Неживі якісь, тверді величезні глиби
І в середині у нас одинокість таїн…
(14.07.19)
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
За окном дождит, гремит…Гладит грусть мой локон,
Обнимает, словно друг, заглядевшись в очи.
Тайну более всего выведать ли хочет?..
Даже в мыслях я молчу, чтоб не сглазить проку…
Чары не побеждены – грусть и не узнает,
Что ушла бы я и в дождь – с зонтиком поплакать,
Потолкла бы в сапожках мокрой каши слякоть,
Кто-то держит…и не злой…просто – не пускает…
Наливает в кружки чай, наслаждаясь тишью…
И сидим вот так весь день, словно бы срослись мы…
Тучи тёмные – деды: бородаты, лысы,
А меж ними ветровей колыбель колышет…
Чай – он сладкий или нет?.. Разве так бывает?..
С дорогим ты пьёшь, вдвоём…чувства на отшибе…
Мы не живы и тверды – каменные глыбы,
В середине где-то, в нас – тайн не убывает…
Аватар Автора оригинала