Мовчала... Боже, як вона мовчала!
Мовчала так, що я її почув.
Мовчала так, що краще б закричала,
щоб світ, як я, вслухався досхочу.
І я вслухався – в брови, вії, очі,
вслухався в пальці незворушних рук.
Чув, як коханець чує серед ночі
підборів чистий потаємний звук.
Не плакала вона і не жалілась.
Я у мовчанні не відчув біди...
Ні-ні, вона, я впевнений, молилась
йому, чиєї не учув ходи...