Маргарита Метелецкая
«Чомусь... »
http://www.stihi.ru/2019/08/21/7266
---------------------------------------
Чомусь уп'ялись, мов реп'ях,
В свідомості мої провини...
І, як старий іржавий цвях,
Цькують мій мозок без упину...
То надто строгою була,
Сама виховуючи доньку -
І день пронизує імла,
І котиться сльоза в долоньку...
То необачною, коли
Для доньки тата обирала -
Тепер, хоч плач, а хоч - моли,
Що вдієш? - Розум гордий мала...
І смерть не відвела чомусь
Ні від племінника, ні тата ? -
Як тільки згадувать візьмусь,
Знайду, за що себе картати...
О, хто б сказав : "Малюк, спокійно!
Минуле - замкнено надійно!"
*************************************
Почему...
Уставились, как тот репей,
В грехах каких-то обвиняя…
Как будто ржавый гвоздь теперь
Мой травит мозг… Тому нет края!
То слишком строгою была,
Сама воспитывая дочку -
И день пронизывает мгла,
И катится слеза на щёчку...
То опрометчива ( досель!),
Отца для дочки выбирая?
Что плакать, что молить теперь?
Опять же, гордость мне мешала…
То смерть не отвела - чуму!-
От папы и от сына брата -
Как только вспоминать начну,
Найду, за что себя карать я…
О, кто б сказал: "Малыш, спокойно!
Минувшее уже не больно!»