Ми далеко не юна пара.
Спопелівшого літа цнота,
Нас кличе у осінь з пітьми,
Вечірнього заката позолота,
Сад, зорі, спогади - й Ми...
Дрімає ніч за стіною,
До плеча сидимо плечем,
Тиша між нами струною,
Невидимо щастя плете.
Ми далеко не юна пара,
Сидимо, як ті два голубки,
Перед нами осені мара,
Стелить золоті рушники.
А на них - життя усі миті,
В позолоті сивини лишень трішки,
Минулого сльози пролиті,
Майбутнього щасливі усмішки.
Автор: Н.П.Рубан.