із ранньої авторської поезії
В’ється сизий димок над полями,
Вся багрянцем сповита земля.
Осінь!Серцем, душею, піснями
Поглинаю красу твою я!..
П’ю устами просочений медом
Запашного повітря напій,
Наслухаю мелодій неба,
Що пливуть, як думок моїх рій…
Пломеніють в лугах неодквітлих
Чари глоду, шипшини рубін…
Зачерпну цього щему і світла,
В зжовклих травах знайду я бурштин.
Ген там поле бринить тракторами,
Поле кличе, гуркоче, гуде…
То лягає у землю рядами
Озимини зерно золоте.
Он у сяєві денному линуть
Журавлині печальні клини;
Струнних крил їхніх пісня дитинна
Влилась владно давно в мої сни…
Ой, недовго гаям плахкотіти
Й плесу води спокійні нести,
Бо ж на крилах півночі вітер
Принесе скоро вістку зими…
Відів’ється й димок над полями,
Сріблом вкриється марево гін,
Лиш бриніть золотими піснями
Буде осінь у серці моїм!..
1984 р.