Твої поцілунки в живіт,
То синочкам кажеш: «Привіт!
Любі мої, я – ваш тато!»,
То для мене справжнє свято,
Коханий,
Коли поцілунків багато,
Так хочеться тебе обійняти,
І літати від щастя, літати!
Твої поцілунки в живіт,
То синочкам ти являєш світ,
Нашого кохання щирий завіт,
Для пташенят у небі політ.
Твої поцілунки, коханий,
То мій сад квіточками вбраний,
То молоко гаряче й мед гречаний,
Ти єдиний мій в світі жаданий.
Моє ти сонечко у вікні,
«Зайченятка» на стіні,
Так потрібні мені,
Твої поцілунки в живіт.
Як вночі яскраві вогні,
Немов зірка вдалині,
Повертаються кораблі,
Додому, де бажання живі.
Немов краплі дощові
Так потрібні траві,
Як вода потрібна глибині,
Так твої торкання по спині.
Твої поцілунки в живіт,
То синочкам кажеш: «Привіт!
Любі мої, я – ваш тато!»,
Так хочеться до себе пригортати,
Розмовляти з тобою, розмовляти:
«То які будуть очі у немовляти?»
Як по черзі будемо співати колискові,
Що якщо книги читати, то паперові,
Що якщо ліжко, то багатоповерхові,
А шпалери без сумніву кольорові!
Синочки наші янголятка,
Рідні наші, ласкаві оченятка,
Простягнуть до нас рученятка,
Найдорожчі, найжаданіші пташенятка!
Синочки пахнуть молоком,
І мужньою силою, довірою,
Весняним швидким струмком,
Ангельською арфою, лірою.
Дякую тобі всім серцем,
Коханий мій, милий,
Для промінів озерцем
Будеш ти взірцем сили!
Дякую тобі за синочків,
Коханий мій, милий,
Любові дзвіночків,
За те, що любиш що є сили!
Дякую тобі, коханий, і за дочок,
Якщо вони у нас будуть,
Поцілуй мене ще разочок,
Діти такого батька не забудуть!