Цілую очі твої карі
Глибокі та сумні.
Чому лише тепер надбали
Це щастя ми?
Багато років пролітало
Без хвилювань.
Все, як за розкладом минало,
Буденню – дань.
Великі та малі турботи,
Обов’язки перед дітьми...
Не помічаючи скорботи,
Ми міряли свої кроки.
І ось – вогонь... палкий, жагучий.
Як Джин закутий сивих скронь,
Він вирвався з глибин палючих
На зустріч ніжності долонь.
І все в житті набуло змісту,
Довершеності у відчуттях,
Немов, для розуміння істин,
Любов – єдиний, вірний шлях.
*Изображение из Интернета