Люди сварилися до нестям –
до людини людина ставилась зверхньо,
а небо жило своїм життям
і вдивлялось в людей – не зверхньо, а зверху.
Люди прощалися назавжди
лише за нікчемну просту провину,
а небу нікуди було йти,
небо – для всіх одне-єдине.
Люди зверталися до небес,
люди здіймали до неба очі,
а небо стримувало себе,
бо люди не знали, чого вони хочуть.
Небо жило життям своїм –
сонце здіймалось, летіли хмари.
А люди сварились внизу, і їм
вище неба здавались чвари.
Увечері пізно дощ пішов –
у якому лиш небу і є потреба...
А чоловік до жінки йшов
і несправедливо сварив небо...