Б'ється пташка у скло, калатає серденько,
Там за вікнами світ залишився і ненька,
Там залишилось сонечко, спогади літа,
А зима на вікні вимальовує квіти.
Вимальовує снігом, пекучим морозом,
Опадають крижинками відчаю сльози,-
Хоч би іскра тепла, хоч би промінь надії!
А в кімнаті ялинка і свято радіє ...
Чи ж не бачив ніхто, чи ми стали байдужі,
Що між шибок життя леденіє від стужі.
Хтось вікно зачинив - залишив помирати,
Бо ж для неї те скло як залізнії грати.
Сумно дивиться в вікна убрана ялинка:
"Ми для них тільки іграшки, люба пташинко.
Навесні лиш згадають, та викинуть гнити.
Чи ж уміють когось ще крім себе любити? ..."
Дім самотній притих, розійшлись всі до ранку
Що їм бідна синиця - приречена бранка.
Що їм туга за волею крихти малої,
Що не буже вже пісні її весняної.
Ніч холодна, як лід, пролетить новорічна,
І тріпоче душа відлітаючи в вічність ...
Лиш весняної днини побачать маленьку,
Під бузком у садку спокій знайде серденько.