Маргарита Метелецкая
Доки...
http://stihi.ru/2019/11/30/4499
---------------------------------------
"Буває мить якогось потрясіння:
побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння
пропише раптом барви золоті"
Ліна Костенко
Доки в зиму сутеніє -
Так замріяно віршую...
І старанно, як умію,
Осінь дивну я віншую...
Хідники* наскрізь промерзлі
І у темних снах калюжі...
Клени, виструнчившись в черзі,
Чорні, голі та байдужі...
Сонце в німбі виринає
Із ранкового туману -
Двір бігцем перетинає,
Наче вводячи в оману,
Що тепло - іще надовго...
І дарує щастя миті...
Та зима уперто човга
Десь з-за хмарної блакиті...
Охолонуть вірші мої -
Може, зовсім безталанні?
Полетять сніжинок рої,
Що дрімають в Божій длані...
І проситиму у Бога -
От неначе... у ворожки? -
Щоб рядкам моїм убогим
Колір залишив...волошки.
*********************************
"Бывает миг такого потрясенья:
увидишь мир,как будто бы впервые.
В обычной хмари, серой и осенней,
Внезапно вспыхнут краски золотые."
Лина Костенко
Если быстро день темнеет -
Стихотворствую мечтая...
И стараясь, как умею,
Чудо-осень поздравляю...
Улица насквозь промёрзла,
В тёмных снах застыли лужи...
Клёны вытянулись грозно,
Безразлично и натужно...
Солнце в нимбе выплывает
Из туманного виденья -
Двор бегом пересекает,
Словно вводит в заблужденье,
Что тепло - еще надолго...
Счастья подарив моменты...
Шаркает зима убого
В облачной лазури где-то...
А стихи... пусть не читают,
Если вовсе бесталанны.
Полетят снежинок стаи,
Дремлющие в Божьей длани...
Мне бы выпросить у Бога,
Словно у гадалки новой,
Чтоб стихам моим убогим
Цвет оставил... васильковый.