432. Василь Стус. Я весь как будто выболелый лист

Алёна Агатова
Я весь как будто выболелый лист,
Так близко, тонко так познал утраты
Далеких лет. Вся желтизна моя -
Воспоминания.  Отраву пью земли.
Туман горчит и непогодь горька,
Прогоркла изморозь и вызубрена телом,
И ни тебе лица, ни тебе дум,
Лишь тихий шорох, синее безмолвье.
Я весь как будто выболелый сон.
Круженье это как паденье вниз
От неизвестности до выстраданных снов,
От снов — к надрывному самоснесенью.
Погас мой горизонт, как парашют,
Погас мой день - слезоточивый глаз,
Погас мой разум — пряди пепелища,
Погасло время - свечкой перед сном.
Я весь как будто выболелый крик,
Ни силы, ни надежд, ни утешенья.
А помнишь лет свой? Кроны аж гудят,
Ревет толпа, и жаворонок в небе,
И солнце падает и медью чезнет мир,
И ветер хлынул - желобом по листьям.
О упаду! О хлыну! О взовьюсь!
Стряхну года, цепляясь каждым зубом,
Зазубриною каждою за хмыз.
И подрастет земля — на полвершочка,
На полуправде грунт рванется прочь.
Обрыдло. Не пытайся. Не кричи.
Твой век — все был да был. Уже не длится.
И не живи. Приятно отмиранье —
Саморождения  отъемный знак.



Я весь неначе виболілий лист,
Так стисло, тонко так пізнав утрати
Далеких літ. Вся жовтизна моя
Вся спогадна. Отруту п'ю земну.
Гіркий туман і непогідь гірка,
Прогіркла паморозь так визубрена тілом,
Що ні тобі лиця, ні тобі дум,
Лиш тихі шерхоти і синя німота.
Я весь неначе виболілий сон.
Це кружеляння — спадне провисання
Від безвісти до вистражданих снів,
Від снів — до тужних знесень над собою.
Погас мій обрій, ніби парашут,
Погас мій день — сльозоточиве око,
Погас мій розум — пасмо попелища,
Погас мій час — як свічка перед сном.
Я весь неначе виболілий крик,
Ні сили, ні надії, ні розради.
А тямиш лет свій? Крони аж гудуть,
Реве юрма, і жайворон у небі,
І сонце падає і міддю чезне світ,
І вітер рине — ринвою по листу.
О упаду! О зрину! О знімусь!
Знімую вік і вгрузну кожним зубом
Зазубриною кожною у хмиз.
1 підросте земля — на піввершечка,
На напівправди грунт здійметься геть.
Набридло. Не питайся. Не гукай.
Твій вік — все був та був. А не єси.
І не існуй. Приємне відмирання —
Самонародження від'ємний знак.