ОТРЕЧЕНИЕ ХУДОЖНИКА
Уже не в силах словом. Тишина,
Как реквием, висков коснувшись, стонет,
И мертвой птицей падает в ладони,
Сковав морозом слово. Тишина.
Уже не в силах музыкою. Боль
Ощерилась, уже оглохли ноты,
И лишь струна колебется напротив.
Уже не в силах музыкою. Боль.
Уже не в силах красками я. Кровь
Закрыла уголь, сепию, белила,
Земную зелень, торжество кармина.
Творить не в силах красками я. Кровь.
В весеннем небе ласточки летят.
День угрожает майскою грозою.
Так как же? Как? Неужто так – слезою?
Слезою, как обычное дитя.
1970 г., Черновцы
Мойсей ФІШБЕЙН
ЗРЕЧЕННЯ МИТЦЯ
Я вже не можу словом. Тишина,
Мов реквієм, відлунює у скроні,
І мертвим птахом падає в долоні
Моє замерзле слово. Тишина.
Я вже не можу музикою. Біль
Мені гримить, і вже нечутні ноти,
І лиш струна колишеться навпроти.
Я вже не можу музикою. Біль.
Я вже не можу кольорами. Кров
Закрила чорне, біле і бузкове,
Зелену землю й небо світанкове.
Я вже не можу кольорами. Кров.
В травневім небі жайвір кружеля.
Весняний світ бубнявіє грозою.
То як же? Як? Невже отак — сльозою?
Сльозою. Як звичайне немовля.
1970 р., Чернівці