Не звикай, не звикай ти до зимньої туги,
Не притрушуй золою струм своїх сподівань.
Вже на крилах розмай мчить до злітної смуги,
Щоб між нами скінчились холоди розставань.
Ти чекай, ти чекай, я до тебе прилину!
Буде наш небокрай, шумовиння у ніг...
І нехай долі час стрімко мчить безупинно,
Та на вулиці нашій буде радісний сміх!
Не сумуй та шукай, ти шукай мене в зорях
І в рясному дощі, що тривожить твій сон.
Я на гребені хвилі у синьому морі,
У пташиному гомоні там, за вікном...
Ти звикай, ти звикай до щасливої думки,
Що любов не пішла назавжди в небуття!
Та чому в спомин твій про п'янкі поцілунки
Звідкілясь вирина гіркота каяття?..
17.01.2020 Елена Зигаленко