начебто срібним ланцюжком
зв’язала доля,
ізнов зневіра за вікном
іде поволі…
та стежка білим рушником
поміж хлібами,
де розбавляє молоком
нам ніч омани…
а зорі, ніби маків цвіт,
степ візерують,
тих вишиванок колорит
мані пасує…
надії хрестиком лягли –
червоне з чорним,
то твій талан у бурштині
відчуть валторну…
цілющу музику землі,
та вогник сонця,
а ще ранкові кришталі –
снів охоронці,
що сріблом ніжності дзвенять
в ранковій тиші,
їм в гурт зібрати бісенят
найголовніше…
перебираю ланцюжки,
сміюсь та плачу,
бо не зібрати нам вершки
в воді стоячій…
*****
яко серебряной цепочкой
судьба связала,
а за окном унынье ночью
бредёт устало,
ложится тропка рушником
в хлебах и травах,
где разбавляет молоком
нам ночь забавы…
звёзд маков цвет в степи парит,
узор выводит,
тех вышиванок колорит
мне так подходит…
надежды крестик на заре,
тот алый в чёрном…
талант, услышать в янтаре
напев валторны…
лекарство – музыка земли
и пламень солнца
ещё заранья хрустали
из снов гасконцев,
что колокольцами звенят
на зорьке снова,
собрать им в группу бесенят –
первооснова…
цепей обрывки разберу –
смеюсь и плачу,
ведь сливки снять я не смогу
с воды стоячей…
11.02.2020