Руки мерзнуть білими квітами
У лютневому кришталю.
Ти несеш свічки зі Стрітення,
А в душі несеш всю Землю'.
Всю Землю', пронизану вітром,
Яка з холоду вбігла в храм,
Мовчки, й не розібравши молитви,
Відстояла, відплакала там.
Коливались ризи блакитні.
Богоматері славоспів
Так по-рідному в серце віяв,
Мов крижинку його розтопив.
Припинились зневіра та втома.
Розум вирізьбив думку чітку
Й відключився: нарешті ти вдома,
I нарешті ти на шляху.