(Поетичний переклад вірша Сергія Ясонова
http://www.stihi.ru/2020/02/12/5024 )
Груднева легка заметіль.
Морозно, аж зриває дух.
Бажаний гарний білий кінь
Злітає вмить в зимову синь,
Лани закутав срібний пух.
На старті б'є копитом кінь:
В морозом скованих місцях
Дізнатись справді випав строк,
Щоб перевірити льодок,
Чи є для нього вірний шлях?
Зима... Вона бере розбіг,
Летить, шалена, завиває.
Уже й конячка виступає,
Впряглася. Січень. Свіжий сніг.
Все до душі. «Не надо рая...»* –
Лише гитару семиструнну,
Вітчизну лагідну мою,
Ось цю надійну колію,
Русяву гриву тонкорунну
І зиму, що я так люблю!
Я чую в тупоті копит:
Спадає Лютий білосніжний –
Кінь в яблуках з повітрям свіжим
До мене в упряжі біжить
В час сонячний, ранковий, ніжний.
Смужковий слід, полозів санних –
Мій шлях натхнення та краси.
Ах, трійка бiлих коней жвавих,
Мені зимовим часом даних!..
Нехай сніги тепер не ті...
Та кожен раз я знов зимою
У спогадах на білій трійці.
З друзями мчимо з вечорниці –
Жаль, ...багатьох нема зі мною...
А в серці смак життя тісниться.
Знов із командою хокею
Виходжу взимку я на лід.
Я в першій трійці ... Скоро рік...
І все тепер не так ОКейно,
І не спішу набрати хід...
P.S.
Але підчас зими красивої
Лиш білий кінь помаше гривою, –
Спішу вперед – душа на зліт …
__________________________
* З вірша Сергія Єсеніна