Чужая боль подспудно ждёт ответа,
А будущая вечность – наш причал.
К чему-то придираться – важно ль это? –
Душевный мусор – горькая печаль.
Кто солнца колесо по небу катит,
А после чёрный кочет звёзды пьёт,
Клюёт, клюёт – покуда ночь не канет,
И коромыслом радуга встаёт.
Лишь человек – неистово, упрямо
Над лестницей корпит весь срок земной,
Мечтая к звёздам выбраться из ямы.
Но а мечты несбыточны порой.
Перевод с украинского
Анатолій Мироненко
Відчути
Чийсь біль відчуть? Чи краще не зважати?
Ми течемо у безмір майбуття.
Прискіпуватись до чогось – чи варто? –
Напевно до морального сміття.
Хтось котить небом колесо велике,
А потім чорній півень зорі п’є,
І дзьобає… Летить луска без ліку,
І райдуга дугою постає.
Лише людина – вперта до нестями –
Надточує драбину все життя,
І мріє до зірок піднятись з ями.
І мрії ті – надійне опертя.