ПЕРЕПРАВА (Александр Твардовский, оотрывок из поэмы «Василий Тёркин», http://www.lib.ru/POEZIQ/TWARDOWSKIJ/terkin.txt)
Переправа, переправа!
Берег левый, берег правый,
Снег шершавый, кромка льда.
Кому память, кому слава,
Кому темная вода, -
Ни приметы, ни следа.
Ночью, первым из колонны,
Обломав у края лед,
Погрузился на понтоны.
Первый взвод.
Погрузился, оттолкнулся
И пошел. Второй за ним.
Приготовился, пригнулся
Третий следом за вторым.
Как плоты, пошли понтоны,
Громыхнул один, другой
Басовым, железным тоном,
Точно крыша под ногой.
И плывут бойцы куда-то,
Притаив штыки в тени.
И совсем свои ребята
Сразу - будто не они,
Сразу будто не похожи
На своих, на тех ребят:
Как-то все дружней и строже,
Как-то все тебе дороже
И родней, чем час назад.
Поглядеть - и впрямь - ребята!
Как, по правде, желторот,
Холостой ли он, женатый,
Этот стриженый народ.
Но уже идут ребята,
На войне живут бойцы,
Как когда-нибудь в двадцатом
Их товарищи - отцы.
Тем путем идут суровым,
Что и двести лет назад
Проходил с ружьем кремневым
Русский труженик-солдат.
Мимо их висков вихрастых,
Возле их мальчишьих глаз
Смерть в бою свистела часто
И минет ли в этот раз?
Налегли, гребут, потея,
Управляются с шестом.
А вода ревет правее -
Под подорванным мостом.
Вот уже на середине
Их относит и кружит...
А вода ревет в теснине,
Жухлый лед в куски крошит,
Меж погнутых балок фермы
Бьется в пене и в пыли...
А уж первый взвод, наверно,
Достает шестом земли.
Позади шумит протока,
И кругом - чужая ночь.
И уже он так далеко,
Что ни крикнуть, ни помочь.
И чернеет там зубчатый,
За холодною чертой,
Неподступный, непочатый
Лес над черною водой.
Переправа, переправа!
Берег правый, как стена...
Этой ночи след кровавый
В море вынесла волна.
Было так: из тьмы глубокой,
Огненный взметнув клинок,
Луч прожектора протоку
Пересек наискосок.
И столбом поставил воду
Вдруг снаряд. Понтоны - в ряд.
Густо было там народу -
Наших стриженых ребят...
И увиделось впервые,
Не забудется оно:
Люди теплые, живые
Шли на дно, на дно, на дно..
Под огнем неразбериха -
Где свои, где кто, где связь?
Только вскоре стало тихо, -
Переправа сорвалась.
И покамест неизвестно,
Кто там робкий, кто герой,
Кто там парень расчудесный,
А наверно, был такой.
Переправа, переправа...
Темень, холод. Ночь как год.
Но вцепился в берег правый,
Там остался первый взвод.
И о нем молчат ребята
В боевом родном кругу,
Словно чем-то виноваты,
Кто на левом берегу.
И усталая с похода,
Что б там ни было, - жива,
Дремлет, скорчившись, пехота,
Сунув руки в рукава.
Дремлет, скорчившись, пехота,
И в лесу, в ночи глухой
Сапогами пахнет, потом,
Мерзлой хвоей и махрой.
Чутко дышит берег этот
Вместе с теми, что на том
Под обрывом ждут рассвета,
Греют землю животом, -
Ждут рассвета, ждут подмоги,
Духом падать не хотят.
Ночь проходит, нет дороги
Ни вперед и ни назад...
А быть может, там с полночи
Порошит снежок им в очи,
И уже давно
Он не тает в их глазницах
И пыльцой лежит на лицах -
Мертвым все равно.
Стужи, холода не слышат,
Смерть за смертью не страшна,
Хоть еще паек им пишет
Первой роты старшина,
Старшина паек им пишет,
А по почте полевой
Не быстрей идут, не тише
Письма старые домой,
Что еще ребята сами
На привале при огне
Где-нибудь в лесу писали
Друг у друга на спине...
Из Рязани, из Казани,
Из Сибири, из Москвы -
Спят бойцы.
Свое сказали
И уже навек правы.
И тверда, как камень, груда,
Где застыли их следы...
Может - так, а может - чудо?
Хоть бы знак какой оттуда,
И беда б за полбеды.
И тверда, как камень, груда,
Где застыли их следы...
Может - так, а может - чудо?
Хоть бы знак какой оттуда,
И беда б за полбеды.
Долги ночи, жестки зори
В ноябре - к зиме седой.
Два бойца сидят в дозоре
Над холодною водой.
То ли снится, то ли мнится,
Показалось что невесть,
То ли иней на ресницах,
То ли вправду что-то есть?
Видят - маленькая точка
Показалась вдалеке:
То ли чурка, то ли бочка
Проплывает по реке?
- Нет, не чурка и не бочка -
Просто глазу маята.
- Не пловец ли одиночка?
- Шутишь, брат. Вода не та!
- Да, вода... Помыслить страшно.
Даже рыбам холодна.
- Не из наших ли вчерашних
Поднялся какой со дна?..
- Нет, не чурка и не бочка -
Просто глазу маята.
- Не пловец ли одиночка?
- Шутишь, брат. Вода не та!
- Да, вода... Помыслить страшно.
Даже рыбам холодна.
- Не из наших ли вчерашних
Поднялся какой со дна?..
Оба разом присмирели.
И сказал один боец:
- Нет, он выплыл бы в шинели,
С полной выкладкой, мертвец.
Оба здорово продрогли,
Как бы ни было, - впервой.
Подошел сержант с биноклем.
Присмотрелся: нет, живой.
- Нет, живой. Без гимнастерки.
- А не фриц? Не к нам ли в тыл?
- Нет. А может, это Теркин? -
Кто-то робко пошутил.
- Стой, ребята, не соваться,
Толку нет спускать понтон.
- Разрешите попытаться?
- Что пытаться!
- Братцы, - он!
- Стой, ребята, не соваться,
Толку нет спускать понтон.
- Разрешите попытаться?
- Что пытаться!
- Братцы, - он!
И, у заберегов корку
Ледяную обломав,
Он как он, Василий Теркин,
Встал живой, - добрался вплавь.
И, у заберегов корку
Ледяную обломав,
Он как он, Василий Теркин,
Встал живой, - добрался вплавь.
Гладкий, голый, как из бани,
Встал, шатаясь тяжело.
Ни зубами, ни губами
Не работает - свело.
Подхватили, обвязали,
Дали валенки с ноги.
Пригрозили, приказали -
Можешь, нет ли, а беги.
Под горой, в штабной избушке,
Парня тотчас на кровать
Положили для просушки,
Стали спиртом растирать.
Растирали, растирали...
Вдруг он молвит, как во сне:
- Доктор, доктор, а нельзя ли
Изнутри погреться мне,
Чтоб не все на кожу тратить?
Дали стопку - начал жить,
Приподнялся на кровати:
- Разрешите доложить...
Взвод на правом берегу
Жив-здоров назло врагу!
Лейтенант всего лишь просит
Огоньку туда подбросить.
А уж следом за огнем
Встанем, ноги разомнем.
Что там есть, перекалечим,
Переправу обеспечим...
А уж следом за огнем
Встанем, ноги разомнем.
Что там есть, перекалечим,
Переправу обеспечим...
Доложил по форме, словно
Тотчас плыть ему назад.
- Молодец! - сказал полковник.
Молодец! Спасибо, брат.
И с улыбкою неробкой
Говорит тогда боец:
- А еще нельзя ли стопку,
Потому как молодец?
Посмотрел полковник строго,
Покосился на бойца.
- Молодец, а будет много -
Сразу две.
- Так два ж конца...
Переправа, переправа!
Пушки бьют в кромешной мгле.
Бой идет святой и правый.
Смертный бой не ради славы,
Ради жизни на земле.
Переправа, переправа!
Пушки бьют в кромешной мгле.
Бой идет святой и правый.
Смертный бой не ради славы,
Ради жизни на земле.
ПЕРЕПРАВА (вільний переклащд П.Голубкова)
Переправа, переправа!
Берег лівий, берег правий,
З льодом шорсткий сніг – біда.
Кому пам'ять, кому слава,
Кому темна ця вода, -
Ні прикмет, ані сліда.
Темно. Першим вже з колони,
Обламавши з краю лід,
Занурився на понтони
Перший взвод. Усе, як слід:
Занурився, відштовхнувся.
Другий взвод пішов за ним.
Приготовившись, пригнувся
Третій – й теж слідом за тим.
Як плоти, пішли понтони,
І гримнув один з них, жах -
Басовим, залізним тоном,
Наче під ногою дах.
І пливуть кудись солдати,
А багнети їх - в тіні.
Ніби всі свої хлоп’ята,
А вже - ніби не вони,
І відразу вже не схожі
На своїх, на тих хлоп’ят:
Всі дружніше серед ночі,
Якось всі тобі дорожче
І рідніш, ніж мить назад.
А поглянеш - ті ж хлоп’ята!
Як, по правді - жовтий рот,
Холостий він, чи жонатий,
Стрижений оцей народ.
Але йдуть вже ці хлоп’ята,
Наче справжні вояки,
Як колись ще у двадцятім
Їхні родичі - батьки.
Тим шляхом же йдуть суворим.
Двісті років як назад
Йшов з рушницею старою
Трудівник Русі - солдат.
І повз скроні їх чубасті,
І крізь них війна неслась,
Смерть в бою свистіла часто,
А мине чи їх в цей раз?
Налягли, гребуть хутчіше,
Управляються з шестом.
А вода реве правіше -
Під підірваним мостом.
На середині вже нині,
Їх несе, кружляє вмить...
А вода реве в тіснині
Тьмяний лід в шматки кришить,
Між погнутих балок ферми
Б'ються в піні хвилі злі...
А вже перший взвод, напевно,
Дістає шестом землі.
А позаду шум протоки,
І кругом – нічні чорти.
І далеко, і жорстоко,
Криком не допомогти.
І чорніє там зубчатий,
За межею сніжних рис,
Недоступний, непочатий
Над водою темний ліс.
Переправа, переправа!
Берег правий, як стіна…
Згодом, ночі слід криваий
Хвиля винесе сумна.
Так було: в пітьмі глибокій,
Вогняний здійнявсь клинок,
Світ прожектора протоку
Перетнув миттєво, в строк.
І стовпом поставив воду,
І снаряд. Понтони ж - в ряд.
Густо там було народу -
Наших стрижених хлоп’ят..
Вперше бачив, без надії…
Не забудеться воно:
Люди теплі, ще живії
Йшли на дно, на дно, на дно ..
Плутанина була дика -
Де свої, де хто у нас?
Незабаром стало тихо, -
Переправа зірвалась.
І поки що невідомо,
Хто герой там, хто який,
Хто був хлопець пречудовий,
А напевно ж, був такий.
Переправа, переправа ...
Темінь, холод. Ніч як рік.
Та вчепивсь у берег правий
Перший взвод, і там заліг.
І мовчать про те хлоп’ята
В ріднім колі бойовім,
Ніби в чомусь виуваті
Перед берегом чужим.
І, хоч втомлена з походу,
Що б там не було, - жива,
Спить вже, скорчившись, піхота,
Руки вдівши в рукава.
І дрімає та піхота,
В лісі ніч без комаря.
Пахнуть чобітьми та потом,
Мерзла хвоя і махра.
Чуйно берег цей дрімає
Поруч з тими, що на тім
Під обривом зігрівають
Землю животом своїм, -
І чекають там підмоги,
Від дрімаючих хлоп’ят.
Ніч проходить, а дороги
Ні вперед, ані назад...
А можливо, там з півночі
Порошить сніжок їм в очі,
І, можливо, вже давно
Він не тане вже з півночі,
Пилком очі їм торочить -
Адже мертвим все одно.
Холоднечі вже не чують,
Смерть за смертю не страшна,
Хоч пайок їм ще планує
Першоротний старшина,
Старшина пайок їм пише,
А по пошті польовій
І не швидше й не тихіше
Йдуть кудись листи старі,
Що ще хлопці оті самі
На привалі при вогні
В лісі де-небудь писали
Друг у друга на спині ...
До Рязані, до Казані,
До Сибіру, доз Москви -
Сплять бійці. Своє сказали
І навіки вже праві.
Слід твердий, як камінь з бруду,
Де застигли їх сліди...
Може, й так, а може - чудо?
Хоч би знак який звідтуди,
І біда б за півбіди.
Довгі ночі, жорсткі зорі
Листопад - к зимі герой.
Два бійця сидять в дозорі
Над холодною водой.
Чи гадається, чи сниться,
Та здалося щось своє,
Чи на вії сніг садиться,
Чи то справді там щось є?
Бачуть – чи маленька точка,
Чи здалася, як бува:
Чи то чурка, чи то бочка
Там по річці проплива?
- Ні, не чурка і не бочка -
Просто в оці маята.
- Не пловець чи одиночка?
- Не жартуй. Вода не та!
- Так, вода... Й гадати страшно.
Навіть рибам холодна.
- Чи не з наших тих, вчорашніх
Вже піднявсь хто-небудь з дна?
І принишкли, хоч дебелі.
І сказав один боєць:
- Ні, він виплив би в шинелі,
З повной викладкою, мрець.
Змерзли здорово, промокли,
Як би ні було, - який?!.
Підійшов сержант з біноклем.
Придивився: ні, живий.
- Ні, живий. Без гімнастьорки.
- А не фриц? До нас чи в тил?
- Ні. А може, це наш Тьоркін? -
Хтось і жарту підпустив.
- Стійте, хлопці, не чіпати,
Геть з понтону, як один!
- А дозвольте спробувати?
- Що там пробувати? - він!
З заберегів кірку тонку
Крижану вже обламав,
Він як він, наш Вася Тьоркін,
Встав живий, - дістався вплав.
Голий, мокрий, ніби з лазні,
Встав, хитаючись, було.
Ні зубами, ні губами
Не працюючи - звело.
Підхопили, обв'язали,
Валянки дали з ноги.
Пригрозили, наказали -
Можеш ти, чи ні – біжи!
Під горою, в штаб-хатинці,
Хлопця в ліжко наодинці,
Для просушки, так сказати,
Стали спиртом розтирати.
Розтирали, розтирали ...
Раптом він, як уві сні:
- А зсередини не можна
Теж погрітися мені,
Що ж на шкіру спирт губити?
Дали стопку - почав жити,
З ліжка встав, готовий йти:
- Маю честь доповісти...
Взвод на правому березі
Живий-здоровий на зло ворогу!
Лейтенант всього лише просить
Огоньку туди підкинути.
А вже слідом за вогнем
Станьмо, ноги розімніть.
Що там є, перекалечім,
Переправу забезпечимо...
Доповів по формі, зовні -
Наче плисти час назад.
- Молодець! - сказав полковник.
Молодець! Спасибі, брат.
З усмішкою вже, не робко
Відповів тоді боєць:
- А не можна другу стопку -
І за те, що молодець?
Тут полковник, як на брата
Покосився на бійця.
- Молодець!.. А не багато -
Дві за раз?
- Так два ж кінця...
Переправа, переправа!
Б’ють гармати у імлі.
Бій іде святий і правий.
Смертний - не заради слави,
За життя на всй землі.