Каспере, друже, прошу, зостанься, будь ласка.
Каспере, розумієш: життя – це казка,
Що написана автором-графоманом.
Він каже: "Все буде добре" –
І вводить нас цим у оману...
Зостанься, будь ласка, знаю, ти лише привид,
Та хіба, щоб зостатися привиду, треба привід?
Бо кожному в світі цім треба супровід.
Безмежно самотньо у світі, де м'яса та крові
Прагнуть найбільше ті, що меча не брали
У руки свої, і мабуть не візьмуть ніколи,
Ті, що в фейсбуці Ніколь, у житті Миколи,
Ті, що, відверто кажучи, заїбали...
Ті, що, продавши душу, придбали пузо,
Ті, що на тих, хто бідніший, говорять "лузер" ...
Ті, що плюють в Аполлона і топчуть вірші...
Ти хоч і мертвий, але набагато живіший...
Ми всі чемпіони у перегонах щурячих,
Ми граємо й перемагаємо в грі у ящик.
Вся наша суть – задовільняти потреби.
Бачиш, як плачуть на стінах старі портрети?
Все це тобі не жарти, бо this is Спарта!
Смуга та сама у фінішу і у старту...
Соломки туди, де впадеш, ніхто не постелить.
Все просто: дав слабину – полетів зі скелі...
У хаосі цьому порожньо і одиноко,
Та зорі із неба падають прямо у мокко,
Який зготував молодий, ще зелений бариста,
Він досі ще вірить людям... Хр*нова риса...
Я знаю, ти все, що завгодно, ладен віддати,
Щоб стати живим... Побути живим, хоч трішки...
Прокинутись зранку з коханою Кет у ліжку,
Випити кави, скурити дешеву сіжку...
Смакувати життя...
Начхати на цифри та дати...
Менш за усе ціниться те, що під боком.
Око цінуєш тоді, коли втратиш око...
Квіти цінують тоді, коли зрізані квіти...
Каспере, друже, ти вмієш мене розуміти...
Ти, мов бариста, що досі ще вірить людям.
Твоє безтілесне серце не стало грубим...
Бути собою справжнім – сутність у цьому вся є...
Все буде добре, Каспере,
Я тобі обіцяю...
© Паша Броський