Из Василия Головецкого
Опустевшие улицы, дождик,
Ни цветов, ни людей - карантин.
Между нашими взглядами зонтик.
Никого. Вы - одна, я - один.
Я Вас вряд ли когда-нибудь встречу,
Мы не будем дружны никогда.
Не представив ещё, нас излечит
Карантинная эта беда.
Эта встреча, быть может, приснится,
Как приснится и взгляд Ваших глаз.
Я прошу - на меня оглянитесь,
Так, как я оглянулся на Вас.
*****
Василь Головецький
Скупенький дощик на порожнє місто,
Ані людей, ні квітів – карантин...
Лиш Ви через дорогу променисті,
А я – на цьому боці. Теж один.
Ми з Вами не зустрінемося більше,
Не взнаємо ніколи імена.
Нас розлучає, навіть і не звівши,
Ця хвороблива, мучена весна.
Але колись усе одно присниться,
Як ми очима стрілися нараз.
І через те на мене поверніться,
Як оглянувся щойно я на Вас!