Горять ліси! О, біль дерев!
Кривавлять, просять: жити, жити!
Пташині горло крик дере:
За що вас, людоньки, любити?
За що нівечите ви все?
А потім плачете, нещасні,
Господь прощає, а проте
Це може бути і невчасно!
І не питай тоді, чому
Війна, хвороби і недоля.
Зростили ми в душі чуму -
Тепер же п'ємо з чаші болю..
Горят леса! О, боль дерёв!
Они в дыму и просят: "пить!"
А птичье горло крик дерёт:
"За что, людишки, вас любить?
За что калечите? Потом
Вы плачете: "Как мы несчастны!"
Господь прощает, но зато
Бывает то не так уж часто.
Не удивляйтесь, почему
Война, болезни и раздоры.
Взростили мы в душе чуму -
Теперь же пьём из чаши горя...