У твоїм серці – безмежна прірва,
Що бездоганно годує голод звіра,
В душі якого стихійна віра,
Що відкидає спогади,
Немов то лиш зміїна шкіра.
У твоїм серці – безкрайні океани,
В яких зміняються загиблі дні,
Які завзято намагались постирати гнів,
Що породжали рани і обмани.
Тоді здавалось, що лише шамани,
Сплітаючи пісні незнаними словами,
Тобі у світі знайдуть мир й відраду.
Насправді ж серце віднайшло розраду.
***
Мовчати хочеш, не промовляти й слова,
Та в спілкуванні заточена людська основа –
Як не почують серед сліз агонії благань,
І скільки неприхованих в тобі вагань,
То пам’ятай,
Вони живуть серед найгірших поховань.
Бо там, де серце як вкопане стоїть,
Душа не встоїть у безжальній боротьбі,
Де не на смерть, а на віка
Боротись будуть безкрайня доля і печаль.