Я не повинна думати про те
І не повинна я про те писати,
Але душа втомилась нудьгувати…
Бо правда – суть, що майже над усе.
Та фальш, те лицемірство, та брехня
На серце давить гірко і досадно.
І залишки життя, мов маячня,
Лунають якось тихо безпорадно.
Все повернулось просто навпаки,–
Мов чорна смуга, тяжко йти що кроку…
Лише надія гонить ті думки,
Та гоїть серця рану ту глибоку.