Хитав вітер дуба, хитав і калину,
Шукав козак молоденький чорняву дівчину.
Довгими дорогами він до неї йшов,
Зарослу стежину тільки і знайшов.
Ой вітер ти вільній, не треба гуляти,
Краще ти мені скажи де милу шукати.
Я питав у вітра: "Де ж моя кохана,
Зіронька моя ясна, щастя довгождане".
Річенька глубока хвилями лякає,
З ними аж за обрій час швидко спливає,
Як тільки за гори сонечко сідає,
Молода дівчина коня напуває.
Так повідав вітер де дівча шукати,
Усі таємниці він повинен знати.
Знав зухвалий вітер де моя кохана,
Зіронька моя ясна, щастя довгождане.
Моя ти рідненька, дівчинко мила,
Нагорода неземна, пташка білокрила.
Гуляй тепер, витру по всій Україні,
Несу я обручку молодій дівчині.