<Людмила Плєвако>
Вони були такими молодими.
Цвів червень, і співали солов’ї.
Аж ось розправив ворог чорні крила
На небосхилі рідної землі.
Зухвало вдерся, мов кривавий кібець,
Приніс з собою морок, смерть і страх.
Проте отримав відсіч хижий німець
Від тих, хто не зважав на біль і жах.
Вони боролись віддано, відважно,
На смерть стояли у страшних боях,
І в небі, й на землі, і в рукопашних
Трималися із мужністю в серцях.
Із вірою в майбутню перемогу,
З надією на те, що стане сил
Дійти колись до рідного порогу,
Від мороку звільнивши небосхил.
І вистояли, попри всі жахіття –
Заради нас, заради майбуття.
Хто бачив смерть, війну і лихоліття,
Той знає цінність мирного життя.
Неначе оберіг, були в солдата
Маленька фотокартка й теплий лист,
Які попри пекельні канонади
В кишені біля серця береглись.
Спасибі вам, незламні ветерани!
Своїм життям завдячуємо вам!
Низький уклін вам, рідні і незнані,
Живі і ті, хто вже на небесах…
06.05.2020