Дзвонили дзвони всю ніч до ранку,
а в голові і гуло й ревло...
щільніш від сонця тягну фіранку,
що освятило усе село.
Та щедре сонце шука шпаринку
і промінцями ув очі,- шусь!
Я так, неначе розбила кринку,
і прокидатись тому боюсь,
бо хтось насварить обов'язково...
а дзвони все ще у голові,
мов закликають цілюще Слово
аби вступилося за живих.