В смуток загорнулася, як в схиму,
він, як ще одна, важкезна плоть.
В ті, що пережить прийшлося зими,
за мене ручався сам Господь.
Відчував моє смирення тихе,
що в сльозах топилось кошеням...
сам Господь мене стеріг від лиха,
рятував від сУєтного дня.
Й от живу, як схимниця убога,-
миготЯть то зими, то літА...
під крилом у Праведного Бога,
по молитві, що бринить в устах.