- Не розпинай! Прошу, не розпинай!-
Благала в Бога,-
хіба не знаєш, що веде у Рай
його дорога?!
Нехай розтане, наче в квітні, сніг,-
молю про чудо!
Чому ведеш безгрішного, як всіх,-
через спокуту?!
А Бог десь із півроку розпинав
дитя хороше,
що й так в житті не мало жодних прав...
Хіба то гоже?!
Чекав, щоб попросила:
- Забери!!!
Від сліз безсила...
Ох, довго придивлявся Ти згори,
як я просила.
Щоб не казала нині,- все пусте...
а біль не чезне.
Дитя мені сміється золоте
з глибин небесних.