Був день і тиха ніч,
і ранок смутку...
Хтось запізнивсь на приміську
маршрутку,
хтось маявся з похмілля,
дудлив квас,
хтось вибирав найкращу із прикрас
дружині на весільний юбілей,
аби подивувать своїх гостЕй...
А я сиділа при свічАх
в холодній хаті,
створіння позліталися крилаті,
мов сонця блиск _ пір'їнки золоті,
а ти висів смиренно на хресті
й всміхався,як старий тібетський лама,-
ні в чому не вбачав людської драми.
Так, на хресті, тебе й несли у райські кУщі,
крилаті ті створіння невмирущі...
З тих пір мене "Кістлява" не лякає,-
й життя позбавилось своїх принад.
Твоя душа - звичайний житель Раю...
мою,- земля тягнУтиме назад -
немов злочинця не пуска в'язниця.
Земля мені спокута й власянИця.