http://stihi.ru/2020/05/05/7881
Оригинал:
От хай би разом всі дощі
Позаливали той колодязь,
В якому пам’ять ще колотить*…
Квітує травень без хрущів,
А я – без тебе… І щодня
Думки в рюкзак складають речі,
Та стогне серце і перечить,
Бо подарунки – не платня.
Душа наївна, як дитя,
Готова гратися довіку,
Аж сон лягає на повіки:
Я бачу сад, хрущі летять,
Кружляють поряд… ні, це ти
Вже обійняв, не відпускаєш:
Зловив же рибку і луска є,
Ще й золота, шепчу: «Пусти…»
Сама ж не хочу, з трьох бажань
Вже два здійснила… Пам’ять, годі!
Це тільки сон, і він відходить.
Дощить! Дощі ж бо - на врожай.
(5.05.20)
*Колотити - викликати неспокій, незадоволення, незгоду…
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
А вот бы сразу все дожди
Позаливали тот колодец,
В котором память так колотит
И барабанит: жди – не жди…
Я без тебя…и каждый день
Дожди…дорога недалече,
Но стонет сердце и перечит:
Подарки – тень лишь на плетень.
Душа наивна, как дитя:
Ей всё играться бы от века,
И сон ложится мне на веки:
Я вижу сад…и в нём гудя
Хрущи летя, пугая тишь...
Обняв меня, не отпускаешь.
Поймал же рыбку…золотая!
А я шепчу тебе: «Пусти…»
Сама себе: желанья – три,
Два в прошлом… Сон и явь мешаю.
Дожди!.. Они же к урожаю.
Следы ненужные сотри…
Аватар Автора оригинала