Оригинал
Ти не почуєш, а я не покличу... Тиша...
Літні дощі зачастили і змили сльози.
Бачиш, без тебе живу,
хай немає віршів.
Власне, тепер у житті вистачає й прози...
Боляче? Так! - Що поробиш... Буває... - Доля...
Дивна, напевно, - Хотіла я цю розлуку.
Тішмось, коханий, - хай мертва й холодна воля,
Все ж вона краща, ніж наше кохання в муках...
Я не спроможна прийняти звичайні речі.
Ти не навчишся кохати мене такою.
Потім заповниться може й ця порожнеча.
Щастя колись розіллється в душі рікою.
Я ж не випр`авна. Так ліпше, повір, для тебе...
Не розлюбила... Навчилась з любов'ю жити...
Жодних образ і скуління вночі до неба,
Тільки над мріями стогнуть бетонні плити.
Ніна 2020.
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Нет, не окликну, а ты не услышишь…Тишь…
Летних дождей водопад смыл былые слёзы.
Видишь, живу без тебя…смолк в душе мотив.
Что ж, значит, в жизни теперь обходиться прозой.
Больно…Ну, да!.. Что ж поделать? …Бывает так.
Странно, наверно: хотела сама разлуку.
Тешься, любимый…и медный прижми пятак:
Всё-таки легче, чем наша любовь, что в муках…
Я не способна обыденность в ней принять.
Ты не сумеешь любить ту, что есть. Такою.
Может, когда-то заполнит опять меня
Счастье…когда разольётся в душе рекою.
Неисправима. Так легче тебе, поверь…
Не разлюбила… В любви научилась жить я
И без обид… к небесам не стучусь я в дверь,
Лишь над мечтами бетонные стонут плиты.
Аватар из Инета