Теодор Траянов
ТУГА
У полі дерЕвце стоїть самотою,
мов привид у тьмі серед сніжного тла,
похнюплене віття колише з журбою –
безвихідна туга усе пройняла.
Сніжинки над деревом тим кружеляють
і, гілля торкаючи, губляться знов.
Забуті листочки тихенько злітають,
в снігах здобуваючи вічний свій схов.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Теодор Траянов
ТЪГА
В полето самотно дръвче се е свило,
чер призрак сред белия сън на снега,
посърнали клони поклаща унило,
поклаща ги с трепет на мъртва тъга.
Снежинките хвъркат, край него се гонят,
прииждат, целуват го, губят се пак.
Забравени листи полека се ронят
отпадат и гинат в безкрайния сняг.