Так смой с себя позор минувших лет,
давнишних околичностей смой скверну,
пусть опрощусь я, скоро буду, верно,
у гнезд родимых, где мелькает свет
в отцовских окнах, где блудливый миф
беду пророчит, и судьбы дорога
к себе самой шагает понемногу,
и снова трутся искры о гранит,
и темнота - оба крыла простлала,
и светлая зарница поднялась,
и дочкой, что у старых родилась,
доверие к дорогам задрожало.
Затеплился перестоялый жар
и за горою затрубил шофар.
Змий з себе скверну проминулих літ,
днедавніх манівців змий з себе скверну,
хай опрощусь я, скоро знов поверну
до рідних гнізд, де примеркає світ
в батьківських вікнах, де зрадливий міт
ще врочить, врочить і дорога долі
до себе навертається поволі,
і знову труться іскри об граніт,
і темрява — оба крила прослала,
і світова зірниця підвелась,
і як дочка, що у старих знайшлась,
довіра до доріг затрембітала.
Зажеврів перестиглий тьмавий жар
і за горою засурмив шафар.