Поринаючи у безсоння,
лабиринтами вхОджу в ніч;
цІле небо - в моЇх долонях
в срібнім сяйві зіркових свіч...
По космічному коридору
в невідОме йду навмання,
а душа підлітає вгОру
і мені вже не до спання.
Невагомості прОстір вабить
і на злеті - думОк човнИ;
більш на кОристь безсоння, мАбуть,
ніж усі чудернацькі сни.
За туманністю Андромеди
десь ховається таїнА;
матрицею: аз, буки, вЕди -
нам абетка життя данА.
У сузір'ї галактик інших
загубитися мрію я;
з слів-перлинок низАти вІрші -
доля ж мОя - Поезія(!)
Поринаючи у безсоння,
я на рОздуми маю час;
пошук сенсу, немов агонія, -
з поєднАнням співзвучних фраз
і небесного, і земного
вдосконаленного буття,
сотворЕнного Світу Богом
з двігуном вічного життя...
У обіймах глибокої нОчі
кращі твОри пишУ своЇ,
в них рядки, наче сни, - пророчі
й поміркованих дум - рої...
Філософія це - бездоння,
з нього спрагло натхнення п'ю;
поринаючи у безсоння,
я сама себе пізнаЮ...
07/07/2020/