Солнцу, пчелами хворому, горевать о добре
средь житейского моря — как ковчег на горе.
Но ковчег тот без Ноя, да и нету при нем
ни созданья живого, чтоб плодиться потом,
и ни ветви оливы из далеких долин,
между нитями ливня ты на свете один.
Наречешь себя Ноем и отправишься вплавь.
Что ж ты сделал такого, чтоб бел свет потерять?
Солнце, пчелами хворое, покатилось за дол
и дрожащие зори* льются в очи зеркал. (здесь зори – звезды)
Сонце, бджолами хоре, сумовите в добрі
при житейському морі — як ковчег на горі.
Та ковчег той без Ноя, і немає при нім
ані тварі живої, щоб плодитись потім,
ані гілля оливи із далеких долин,
між вервечками зливи ти є в світі один.
Наречи себе Ноєм і подайся уплав.
Що ж такого ти скоїв, аби світу не мав?
Сонце, бджолами хоре, покотилося в падь
і заплакані зорі ллються в очі свічадь.