Прекрасней песни Соломоновой
звенит в садах зелёный день,
где май, измаянный истомою,
склонил к соитию сирень.
Где Мендельсоном - ква! - и Моцартом
лягушка бредит у куста.
И безупречны звук, пропорции
её лягушечьего рта.
Светила светом одурманена
пчела цветку слагает стих,
Жуки - весёлые и пьяные -
жжужжат на спинах у жучих.
Среди ветвей - из птичьих клювиков -
звучат Овидий и Басё,
Дрожат сердца, пружинят гульфики,
Везде, вокруг прекрасно ВСЁ!
Гремит победными аккордами
весны эпический экстаз!
Как жаль. Как жаль, что я - уродина,
и создаю сейчас с природою
сей когнитивный диссонанс.
переклад
Розкішну пісню Соломонову
співає полудень в садах.
Бузки коханцями натомлені,
і мед у Травня на губах.
В солістки Жаби Ропушинської
вродливий писочка фасон.
Все "ква" та "ква" між конюшинами -
то Амадей, то Мендельсон.
На вушко сонячній півонії
римує джміль і вірш, і гріх.
Жуки - хмільні та розцяцковані -
лоскочуть вусами жучих.
Хвалу весні співають дзьобики
- канцона, хайку і сонет...
Вібрують губи, груди, горбики,
і навкруги - прекрасно ВСЕ!
Гримить врочистими акордами
весни катарсис та екстаз!
Як шкода. Шкода, що потворою
живу на світі. Й вкотре створюю
з красою дикий дисонанс.