И вот: растет гора и все надгорья
стекли на дол. И высь перемогла
желанье горизонта. И над звездами
уже взвились червоных два крыла.
Прибитая гвоздями голубень
Уж сысподу полощется. И мглою
открылася дорога за тобою —
от дорогих утраченных святынь.
И будто все это приснилось мне:
и дом, и очи матери в тоске,
отец, убитый горем, моя жинка
тонка, как мачта. Где теперь вы все?
И кто-то среди нас уже мертвец,
ибо душа уж сорвалась, как льдина.
І ось: росте гора і всі надгір’я
стекли на діл. І вись перемогла
бажання обрію. І над сузір’я
уже знялись червоні два крила.
Пришпилена цвяхами голубінь
вже зісподу полощеться. Імлою
окрилася дорога за тобою —
від дорогих і втрачених святинь.
І наче все те придалося в сні:
і дім, і очі матері сумні,
і батько витужілий , і дружина
тонка, як щогла. Де ви всі тепер?
Та тільки хтось із нас уже помер,
бо вже душа урвалась, як крижина.