И вспышка света просияла мне
в чернее мрака черном сновиденье
в те позабытые, почти чужие дни
явилась в явственном благоволенье
она, та, что в пречистой наготе
манила и влекла тоской и болью.
Так только раз случается в судьбе,
я шел домой поросшим дерном полем,
вдруг чудо это — вспышкой осветив,
меня на той дороге захватило.
И радугою вся душа взыграла,
и я познал греховность красоты,
в которую не смеешь ты войти,
чтобы она тобою запылала.
І спалахнуло сяєво мені:
у чорному як морок сновидінні
в мої забуті очужілі дні
явилася в яснім благоволінні
та жінка, що в пречистій наготі
принаджувала тугою і болем.
Так тільки раз буває у житті,
йдучи додому в спиж узятим полем,
аж диво це — як спалах осяйне
на тій дорозі пойняло мене.
І веселково вся душа заграла,
та я збагнув гріховність ліпоти.
в яку не можна владно увійти,
аби вона тобою запалала.