ПРОЩАННЯ СЛОВ'ЯНКИ
Пiсня Михайла Щербакова, переклад з росiйської
Коли надії сурмлять як труби,
то їхній поклик п’янить, мов дим.
Вони домежні, вони сугубі,
і довіряти так легко їм.
І ось — дорога, і ось — стоянка,
Вокзал і площа — в квітках, квітках.
Димить на Сході. Прощай, слов’янко!
Трубач сміється, шинель в хрестах.
Ти зріс на славі, ти звик до бою,
зловивши квіти, згадай-но сам,
чий поклик владу мав над тобою,
чиїм повірив гучним словам...
Міцні постави, надійні танки,
безжурний приспів: все «ай» та «ей»...
А труби просять: не плач, слов’янко!
Та як не виплакать їй очей?
Мине піввіку. І інші губи
в обіймах стиснуть мундштук новий.
І знов надії сурмлять як труби,
ану-бо, спробуй, їх перебий!
А вік на схилі, бій — на порозі.
Вокзал і площа — в квітках, квітках.
Трубач сміється, слов’янка в сльози.
Димить на Сході. Земля в хрестах.