Ложатся тени синим пламенем,
где осени медяной марево.
И все прошло, и все уж минуло,
давно истаяло.
А ветер стынет меж ветвей дерев,
они дождем колючим вспоены.
Нехай вас черт, печали, заберет,
Что притаилися, на кой вы мне?
Пускай не тает дум холодный дым,
лови лучистую в тумане боль,
забудешь и рыдания беды,
как забывают отчий хлеб и соль.
Пусть тени пламенем ложатся в сини той,
пускай в молчанье скорбном осень схлынула,
барахтайся, борись в тревожной пене ты
не перестанем мы, не переминем.
Лягають тіні синім полум’ям,
де осені спижеве маєво.
Усе пройшло, усе пролинуло,
давно промаяне.
Холоне вітер серед віт дерев,
котрі дощем колючим зрошені.
Нехай вас чорт, печалі, забере,
чом причаїлися непрошені?
Нехай не тане дум холодний дим,
лови з туману променистий біль,
докіль забудеш хлипання біди,
як забувають рідний хліб і сіль.
Хай тіні полум’ям лягають в синяві,
хай в скорбній тиші осінь зринула,
не мовчки борсайся в тривожній піняві
ми не перейдемо, не переминемо.