Там смерти берега седы,
там словно вымерла долина,
сомкнувши веки, крепко спит.
А лишь затлеет жаровина —
она из всех последних сил
все ищет добудиться сына,
что в головах у ней лежит.
Да, в головах у ней — и сын,
затлеется душа вскипелая,
и столько грустных там метелей,
столетия безмолвных дней.
Кого еще ты захотела?
Там смерті сиві береги,
там виспокоєна долина,
їй очі склеплено — і спить.
А ледь затліє жаровина —
вона останньої снаги
шукає — надбудити сина,
що в неї в головах лежить.
У неї в головах — і син,
затліється душа скипіла,
і стільки журних хуртовин,
тисячоліть мовчазних днин.
Ти, певне, ще кого схотіла?