Пустыня моря и сплошной песок
да пляжи, аж латунные от люда.
Обломки дней минувших острой грудой
теснятся, колются в груди пустой.
Соль прошлого стекает, как вода,
усохши, очерствев от ожиданья.
Окаменело времени струенье
приливов и отливов череда.
Такая пустошь обступает свет,
умолкнувший, весь перетлелый, дряблый,
и только строки, вставши на бумаге,
все режут день за днем крутой гранит.
Така пустеля моря і пісків
та пляжу, аж мосянжного від люду.
І коляться мої порожні груди
уламками давно забутих днів.
Ропава рінь стікає, мов вода,
отерпла і усохла од чекання.
Покам’янила віку струмування
припливів і відпливів череда.
Така пустеля опадає світ,
умовклий, перетлілий і оспалий,
і лиш рядки, що на папері стали,
карбують день-у-день твердий граніт.
14.6.