Ты подрастаешь, мой сыночек, в свет.
Ты подрастаешь и гудишь, как пчелка
на яблоне ветвистой, что с причилка
к тебе клонится прядями ветвей.
Так тонко пахнет яблоневый цвет!
Вот так же твое детство пахнет нежно,
и под ногами уже тропка тверже
и будто две бабули, у ворот,
воркуют липы теплые. Сыночек,
мой золотой пшеничный колосочек,
моя отрада, помяни меня
в этой вселенской, в сумраке, разлуке,
и вспомни, как тебя я брал на руки
и нам светило солнышко с небес.
Ти творишся, синочку мій, у світ.
Ти творишся і жебониш, як бджілка
на яблуні крислатій, що з причілка
до тебе похиляє пасма віт.
Так тонко пахне яблуневий цвіт!
Отак мені твоє дитинство пахне,
і вже попід ногами стежка тряхне
і ніби дві бабусі, край воріт,
воркують теплі липи. Мій синочку,
мій золотий пшеничний колосочку,
моя відрадо, пом’яни мене
в цій галактичній, в померках, розлуці,
згадай, як татко брав тебе на руці
і нам світило сонечко ясне.